МАРУСЯ, 65 - 10 марта 2009 22:41

[COLOR=blue]Ластівка

Знову зів’є ластівка гніздо
Де висіло взимку павутиння.
Для гнізда є комин і гвіздок
Гладко ляжуть грудки на плетіння.

Годувати будуть пташенят весну й літо
Їх батьки крилаті,
І усі нарешті полетять
В ті краї, що на тепло багаті.

Кошик сиротливо на гвіздку
Замерза від вітру в листопаді.
Осінь має службу кропітку –
Роздягнуті всі гілки патлаті.

Летаргія сумом обгорне
І притишить біг життєвих соків.
Під пухнастим мороком засне
Дім, що аж дзвенів від наших кроків.

Він і вдень фіранки опускав,
Щоб од світу нас обох сховати
І нікого в гості не пускав,
Ластівок хіба що годувати.

Жовтороте виросло пташа,
Полетіло ген тепла шукати.
Кошик, що наш ганок прикрашав,
З павуками буде зимувати.

Не сумуй – побачиш, прийде мить,
І відчуєш – сонце тьму збороло.
Тихо: чуєш? – літній дощ шумить
І Чайковський пише «Баркаролу»!

Завмирає, згущується час,
Легко пензлик Гейнсборо злітає,
Сльози виступають на очах,
А від чого – сам Господь не знає.

Маляр мріє про віолончель,
Музикант –про щастя малювати,
Час минає і життя тече,
Ластів’ят пора вже годувати.

О, не плач! Пустеля зацвіте,
Як в романі Джона Голсуорсі
Знов тепло настане золоте,
Просто –розумієш? – зараз осінь…

Олеся[/COLOR]

• 
• 
•